Головна / Медіа-центр / Інтерв’ю / Святослав Вакарчук: „Здоров’я переможе!”

Святослав Вакарчук: „Здоров’я переможе!”

]]>Печать]]> E-mail
vakarchyk2.jpgЛідер гурту „Океан Ельзи ” Святослав Вакарчук – мабуть, один з найвідоміших сучасних українських музикантів. Хоча сам він підкреслено відсторонено ставиться до своєї популярності. Понад 10 років він на плаву та видає все нові і нові композиції, що стають хітами. Експеременти з класичним оркестром чи джазом вдаються та приносять визнання не тільки в Україні, але і на всьому пострадянському просторі. Зовсім новий альбом «Dolce Vita» знову схвально сприйнятий публікою.

В 2004 р. він стояв на Майдані. Сьогодні він не бере участь у політиці, але вірить, що справжні зміни в суспільстві мають розпочинатися з кожної конкретної людини.

Свого часу, Святослав разом з іншими відомими українцями закликав українське суспільство звільнитися від сигаретної залежності. Чому здоров’я є важливим, а також про те, чи можлива всесвітня популярність О.Е. ми говорили під час невеличкої перерви у річному турі групи містами Росії, Білорусії, України, країн Європи та США, під час якої Святослав заскочив до Києва.

Особисте враження від Святослава, який приязно відповідав на наші питання – він може бути як м’яким, так і колючим.

- Звідки коріння ваших батьків? Хто вони за національністю?
- За національністю мої батьки – українці. Мама походить з Поділля, з Вінницької області, батько – з Буковини. Його село емігрувало з Гуцульщини на Буковину 600 років тому. Там знаходиться і нині. Це село - унікальне. Воно зберегло свою неповторну прадавню культуру, звичаї. Це суміш середземноморської, гуцульської і української культури. Там цікава незвична мова. Батьки поїхали до Львова навчатися, там зустрілися і створили сім’ю. Тобто ні в тата, ні в мами немає галицького походження.

- Хто були за фахом ваші діди і бабусі?
- Татів тато був селянином, працював на полі довгий час, потім працював в автогосподарствах. Татова мама теж все життя працювала на полі. Тобто батьки мого тата – селяни. Мамин тато, на жаль, дуже рано помер. Він був військовим. Мамина мама, яка, власне, мене і виховала, була вчителькою молодших класів, працювала в школі дуже довго, виховала багато поколінь.

- Які яскраві картинки з вашого дитинства пригадуються?
- Я завжди згадую першу картинку свого життя, коли я поїхав з батьками відпочивати на море в Сухумі. Мені тоді було 4 роки. Я в деталях запам’ятав цей відпочинок. Багато речей, які були пізніше, мені так сильно не врізались в пам’ять. Я пам’ятаю, як ми гуляли по пляжу, я перший раз бачив пальми. В Сухумі був розплідник бабуїнів. Ми їздили на озеро Ріца, на водоспад,. Я пам’ятаю назви з тих часів. Дуже хочеться поїхати туди ще раз. Зараз там інша політична ситуація. Ще пам’ятаю перші в своєму житті весілля і похорон, які проходили в селі, тому що я з бабцею бував і там, і там. Там все дуже традиційно.

- В якомусь з інтерв’ю ви розповідали, що вже в підлітковому віці їздили вчитися в Канаду, і це справило на вас враження.
- Насправді на запрошення наших канадських друзів ми їздили на екскурсію, що тривала півтора місяці. Це був звичайний обмін між студентами, школярами, який був поширеним на початку 90-х років. Так я вперше побував в західному світі. Для мене, 15-літнього хлопчика, який все життя прожив в Радянському Союзі, це був культурний і ментальний шок. Я вже тоді був досить начитаний, знав, чого очікувати. Але мені показали, що є зовсім інша країна. Я був вражений. Найбільше, що мені тоді сподобалось, це можливість побувати на різних концертах, привезти багато музичних записів, наприклад, всі альбоми Led Zeppelin. Я вже тоді цікавився рок-музикою. Років з 13-ти захоплювався Beatles.

- Коли ви написали свою першу пісню?
- Тяжко сказати, яка була перша пісня. Перша пісня публічна, яку люди знають – «Відпусти», була написана, коли я навчався в університеті. Але я почав писати перші пісні достатньо рано, можливо в 13 чи 14 років.

- Як вперше це відбулося?
- В мене вдома було піаніно. Я закінчив музичну школу, і в якийсь момент відчув в собі бажання підходити до інструменту і підбирати музику на слух. Спочатку я підбирав пісні Beatles, які мені подобались, потім поступово починав імпровізувати і побачив, що це моє, що я люблю це.

- Ви починаєте серйозно займатися музикою, переїжджаєте до Києва. Коли ви відчули перший успіх, зрозуміли що це – ваша справа?
- Це було раніше, ніж ми переїхали в Київ. Це було ще у Львові. В 1997 році ми зробили концерт, який називався «Два з половиною». Групі було 2,5 роки і ми зробили концерт в Палаці культури ім. Ходкевича. Зібралася повна зала людей, які прийшли, купивши квитки. Тоді ми зрозуміли, що наша музика потрібна людям і цим можна займатися професійно. Але незалежно від того, чи я займався би музикою професійно, я би все рівно її писав для себе, для друзів.

- Розкажіть, будь ласка, про свій звичайний день. З чого він складається?
- В мене не буває звичайного дня. Загалом, якщо я не на гастролях, то прокидаюсь, як на пересічного українця, який поспішає на роботу, напевно, пізно - між 8 і 9 годиною. Те, що я обов’язково роблю кожного дня, це, по-перше, займаюсь спортом: або ходжу в залу, або роблю вправи вдома. По-друге, кожного дня в мене є чимало позамузичної, позатворчої роботи в офісі. Крім того, є репетиції, які відбуваються щоденно: або ми готуємо новий альбом, або готуємося до запису, або готуємося до туру. Різний тип репетицій, але він постійно присутній

- Що п’єте зранку?
- Часом каву, часом чай. Я намагаюсь вдома каву не пити, бо я її багато п’ю поза домівкою. Снідаю, обідаю, як всі люди. Якщо людина тільки вечеряє, їй пряма дорога до гастроентеролога. Користуючись нагодою, скажу, що «богемне» життя, ще коли тобі 20 років - нічого, а коли ти стаєш старшим, не витримує організм.

- Обідаєте десь в ресторані?
- Як правило, вдома не виходить. Я доволі рідко потрапляю додому вдень. Але коли виходить, то обідаю вдома. На гастролях насправді більш чіткий графік, все нормовано і можна якісно харчуватися з точки зору інтервалу часу. В принципі є багато друзів, з якими ти зустрічаєшся вдень, можна провести цей час в ресторані. Сам я там буваю рідко. Для мене самому ходити в ресторан, зранку - ще куди не йшло, але вдень – це те саме, що самому пити (сміється). Хочеться компанії.

- Які прості моменти в вашому повсякденному житті ви любите?
- Я люблю теплу, сонячну погоду, ось як зараз. Кінець весни – моя улюблена пора року не тільки в Києві, а й взагалі. Можливо, тому, що я народився в цю пору року. Можливо, тому, що це найбільш позитивна оптимістична частина року, коли все зелене, все цвіте, але ще не втомлене, не змучене. Вже тепло, але ще не жарко. Якийсь оптимізм. В квітні ще холодно.

- Ви за кермом їздите самі, чи у вас водій?
- В мене є водій, і я їжджу сам. Люблю їздити сам, але іноді часу не вистачає. Такий графік з київськими пробками – це майже неможливо.

- Ви любите майструвати?
- Я думаю, що весь мій талант обминув мої руки. Я володію стандартними чоловічими навичками. Я можу зробити будь-яку хатню роботу, яку має робити чоловік, і роблю її часто. Я з радістю забиваю цвяхи в стіну, коли треба вішати картину. Ремонтую якісь речі, але таланту майструвати в мене нема. Я би не хотів присвоювати собі те, чого не існує. Я б сказав, що в мене криві руки.

- Чи є у вас якісь особливі таланти?
- Якщо моїх талантів не видно, то тоді , мабуть, нема (сміється). Давайте обмежимося одним. Може, хтось і цього не побачить.

- Як ви оцінюєте еволюцію вашої творчості?
- Все проходило за теорією Дарвіна, теорією виживання сильніших видів. Те, що найсильніше, проживе багато років, те, що слабше, забудеться через деякий час. Так завжди буває.

- А хто відбирає?
- Завжди в творчості основоположним є час. Єгипетські піраміди дійшли до нас тому, що вони були якісні. Вони і сьогодні вражають нашу уяву. Не виключено, що було багато цікавого і тоді, але ми цього не знаємо. В часи Мікеланджело і Да Вінчі, не виключено, що були і інші не менш талановиті митці, але час вибрав саме їх. Не виключено, що в часи, коли починали Beatles, були сотні таких груп. Але до нас дійшли саме вони. Коли ви дивитесь на сьогоднішній день, вмикаєте телевізор чи радіо, вам важко зорієнтуватися, що краще, що гірше, дуже багато інформації. А коли проходить час, і в певний момент в пам’яті спливає лише найкраще, що торкнуло вашу душу. І ви це передаєте своїм дітям, вони – наступним поколінням. Так створюються легенди.

- Як це – бути суперзіркою?
- Я не знаю. Я ніколи себе таким не вважав. Це можна спитати в учасників проекту «Як стати зіркою».

- Добре, як це бути популярною людиною Святославом Вакарчуком?
- Коли ти приходиш на інтерв’ю на лавочці, і тобі таку штуку тримають, щоб світло падало, з тобою розмовляють і пишуть на диктофон, тебе питають про ті речі, про які, як правило не питають... Он тих хлопців, які ремонтують дорогу, ніхто ж не питає, який в них день і чи п’ють вони каву на сніданок. От в цьому різниця. Іншої різниці нема.

- Цьогорічний великий тур О.Е., частина якого вже пройшла в Росії, зробив вас там більш популярними?
- Тур йде не до популярності, а після. Тури, концерти – це, як правило, наслідок популярності, а не навпаки. Хоча не виключено, що на Далекому Сході, де ми ніколи не виступали, у нас з’явилася більш широка аудиторія. Можливо, живі виступи показали людям щось нове.

- О.Е може стати всесвітньо популярним гуртом?
- Може. А може і не стати. Це, чесно кажучи, залежить від дуже багатьох факторів. Чи ставлю особисто я собі таку ціль? Мабуть, ні. Я бачу цінності трохи в інших речах, ніж в популярності. Але відмовлятися, якщо доля складеться так, я не буду. Чому б ні?

- А ви вже запропонували себе міжнародній аудиторії? Була у вас така спроба?
- Ми – не дівчина на дорозі, щоб комусь себе пропонувати. Ми робимо музику. Робимо її для себе, а якщо людям подобається, вони її беруть.

- Але ж треба все одно комунікувати...
- Це все так здається. Насправді все дуже просто. Все починається з твоєї творчості. Безумовно, якщо в артиста творчість вторинна, або вона є засобом для досягнення популярності, як в багатьох виконавців, і на першому місці стоїть бажання бути популярним, тоді творчість – одна з речей. Потрібні ще епатаж, імідж, жовта преса, скандали, інше. Але коли для тебе музика є основним і вона знаходить свого слухача, тоді, як правило, це все не потрібно. Ми ніколи не намагалися будь-якою ціною пробитися або звернути на себе увагу. Ми підтримуємо знання про себе, випускаємо нові альбоми, кліпи, даємо інтерв’ю. Але коли виходить новий альбом, найголовніше, за що ми переживаємо – це за те, щоб він сподобався нам. Тоді ми якісно зробили свою роботу, в своє задоволення, значить ми живемо в гармонії. І швидше всього, він тоді сподобається багатьом слухачам.

- На Заході є ваші фанати?
- Я думаю, що їх досить багато. Але говорити про серйозну популярність групи, яка не представлена на серйозному теле - чи радіоринку на Заході не доводиться.

- Можливо, що колись таке станеться?
- Є такі думки. Можливо, ми цим займемось після того, коли відчуємо, що для нас цей час прийшов. Але нема в мене бажання прокидатися і думати: «Що я ще не зробив для того, щоб бути популярним в Лондоні чи в Ріо-де-Жанейро? »

- Чи могли б ви назвати риси характеру, які вам в собі подобаються і які дратують?
- Я би не дуже хотів себе аналізувати. Думаю, в мене достатньо хороших рис, і не менше, а можливо, ще більше поганих. Це видно збоку. А розкладати самого себе по полицях – це не в моїх правилах. Візьміть якогось психолога, хай він розкаже про мене.

- Скажіть, чи правда, що ви останній рік дуже серйозно займались фізикою, щоб захистити дисертацію?
- Не думаю, що з моїм прізвищем і увагою до мене, мені би хтось просто для галочки поставив захист дисертації.

- Ви отримували задоволення від заняття фізикою?
- Абсолютно отримував. Я завжди отримую задоволення від занять, які мені цікаві, а фізика мені цікава. Заняття фізикою допомагають думати і відволікатися від інших речей.

- Як ви оцінюєте концерти, які вже відбулися в турі «Dolce Vita»?
- Мені здається, що група довгий час знаходилася в стані пошуку після того, як ми змушені були реформуватися і працювати в новому складі. І з того часу ми нарешті вийшли на той рівень, який є потенційно правильним для групи. Цей тур - це, в першу чергу, зіграність і та енергія, яку ми можемо дати людям.

- Як проходять концерти нового туру?
- Є пісні , які ти граєш тому, що люди тобі не вибачать, якщо ти їх не заграєш. Є пісні, які власне ти не можеш не заграти. Якщо рахувати у відсотковому відношенні, то старих пісень навіть більше. Концерт, як правило, проходить на одному диханні. Але іноді бувають різні моменти.

- Чи можна сказати, що ви оцінюєте альбом «Dolce Vita» на п’ятірку?
- Я ніколи не оцінюю альбоми на п’ятірку. Але, якщо бути обережним в висловлюваннях, це один з моїх улюблених альбомів, щоб не сказати більше, оскільки ще рано – мало пройшло часу.

- Перемога Віктора Януковича на президентських виборах викликала в Україні нову політичну реальність. Що ви відчуваєте з цього приводу?
- Наступне питання, будь ласка.

- Добре, а що має робити українське суспільство ті люди, які прагнуть йти вперед?
- Багато працювати, ставати професіоналами кожному в своїй справі, безкомпромісно і не потураючи своїм слабкостям. І підніматися на такий рівень, після якого їм відкриється відповідь, що робити далі.

- О.Е активно працює в Інтернеті. Чи є це свідченням того, що ви не задоволені вашою присутністю на радіо, в телебаченні?
- Ми просто рахуємося з диханням часу. Зараз без Інтернету неможливо, оскільки більшість людей, особливо наша аудиторія, живуть в Інтернеті, черпають звідти свої знання. Радіо і телебачення швидше дають загальний шум. Все найновіше і найцікавіше на сьогодні відбувається в Інтернеті. Тим більше, що на радіо і телебаченні нема чим живитися і слухати, як на мене, за невеликими виключеннями. Дорога до наших слухачів стала коротшою. Крім того, є зворотній зв'язок, який неможливий через радіо та телебачення.

- В Верховній Раді ви дискутували щодо закону по сигаретам і алкоголю. В чому була дискусія?
- Я активно брав участь в розробці закону. Там був компроміс. Оскільки телебачення і рекламні агентства боялись втратити великі надходження від реклами алкоголю на телебаченні, то замість заборони, вони пролобіювали напівміри, коли не можна називати бренди, але можна показувати і т.д. Я був проти цього, адже якщо ти показуєш, то вже показуєш. Звичайно можна робити зміни поступовими. Але не можна постійно йти на поводу тільки у грошей. Я вважаю, що у нас проблема в тому, що ми з одного боку занадто прагматичні в політиці, а з іншого – абсолютно не думаємо про далекі, стратегічні інтереси країни.

- Ви є серед підписантів „Маніфесу українців проти куріння”. На вашу думку, що треба зробити, щоб в Україні запанувала мода на здоров’я, щоб все менше людей курило?
- Думаю, що вирішення проблеми куріння – це питання часу. В 70-их роках половина європейців і американців палила, тепер цей відсоток різко зменшився. Ми теж до цього самі прийдемо. Здоров’я важливіше, воно переможе. Я ніколи не палив і не збираюсь. Це є значна пропаганда для моєї сім’ї, мого оточення і тих людей, які слухають чи дивляться Океан Ельзи.

Забороняти комусь це робити я не збираюсь, тому що ми живемо в демократичній країні, де кожен вільний громадянин має право робити те, що він хоче, поки це не заважає іншому. - Для вас здоров’я є цінністю?
- Так! Здоров’я – цінність апріорі, і не думаю, що це питання потребує філософії. Здоров’я – це твоя життєздатність, можливість реалізувати себе, твоя гармонія і комфорт.

Зірки про куріння

Антон Равицький

ведучий програми «Ранок у Великому Місті» (ICTV)

Антон Равицький ведучий програми «Ранок у Великому Місті» (ICTV) "Головна шкода куріння - ілюзія. Ілюзія, що ви виглядаєте якось інакше, ілюзія, що ви чимось зайняті, що так розслабляєтеся або відволікаєтеся.... докладніше

Лілія Ребрик

телеведуча

Лілія Ребрик телеведуча «Я ніколи не курила. У театральному інституті в моєму першому етюді я мала курити. І ось на генеральній репетиції мій керівник кричить: «Ну давай, починай курити!». ... докладніше