Головна / Медіа-центр / Інтерв’ю / Олег Скрипка : «Куріння – залежність, а я - за свободу!»

Олег Скрипка : «Куріння – залежність, а я - за свободу!»

]]>Печать]]> E-mail
Олег Скрипка – „засвітився” на всесоюзному телебаченні ще 1988 року з піснею- стьобом про танці в українському селі. Потім Олег переїжджає до Франції, де живе 6 років. Повернувшись у 1997 р. назад в Україну, з часом він стає, можливо, першою зіркою масової культури в історії України. Сьогодні Скрипка – в творчому авангарді популяризації модернової українськості. Він вдало опанував образ поетичного та барвистого українського простака. Проте в особистому спілкуванні Олег розкриває себе як глибока людина, яка цікаво розкаже, чому українці підходять француженкам, а росіяни – ні. Чому його „штани кльош з чотирма смужками, гольф, шапочка з бумбоном, а також нафарбовані нігті та зелений боян” це – „турбо-мода”, а не „жлоби в спортивках приїхали”. Та чому він пожалкував, що взяв участь у проекті „Танці з зірками”.

- Олег, ваша мама росіянка, і все дитинство ви жили в Росії. Розкажіть, будь-ласка, про своїх батьків і дитинство.

-Так, моя мама з Курської області. Але я підозрюю, що вона етнічна українка. А ось батько мій з села Гільці, на Полтавщині. Зустрілися вони на Донеччині, де і одружилися. Мій батько мав рідкісну професію – він був лікарем, який досліджував онкологічні захворювання, що виникають під впливом радіації. Він працював в Таджикистані, де я в 1964 р. і народився. Потім ми переїхали в Мурманську область, де батько працював на підприємстві „Апатит”, що видобувало руду. А мама працювала вихователькою дитячого садка, а потім працювала в хімічній лабораторії.

Ми жили в невеличкому 50-ти тисячному містечку Кіровськ, в центрі Кольського півострова – там і пройшло все моє дитинство. Зараз місту здається повернули стару назву - Хібірогорськ.

Якихось неймовірних дитячих драм чи перемог, мабуть, в мене і не було. Я грав в ансамблі на баяні. На всі п’ятірки закінчив музичну та загальну школу. Подобалася - математика, фізика. В один рік навіть виграв перше місце в обласній олімпіаді з фізики.

Батьки обоє з села і мене вони традиційно виховували. Треба було працювати - по дому, прибиратися, килими вибивати. Згадуються загальні прогулянки на лижах, фіззарядка, виходи в кіно...


- А як ви опинилися в Києві?

Я поїхав вступати до Москви у відомий Московський фізико-технічний інститут. Але щось в мене „по фен-шую” не склалося... Був величезний конкурс. Я склав іспити, але на співбесіді посварився з професором, і мене завалили. Забрав документи і поїхав до Києва в Політех, який був запасним варіантом, і з легкістю склав іспити.

Тут я відразу почав шукати якусь рок-групу, бо в школі я грав в ВІА. Нічого не знайшов. І ми тоді створили гурт прямо в нашому гуртожитку. Зробили репетиційну базу. Паралельно я займався студентським театром. Ми грали музику з елементами хард-року, панку, потім з’явився етно-панк.

- Ви здобули певну популярність в кінці 80-их, але в 1991 р. емігруєте усім гуртом до Парижу. Чому?

Так сталося, що французи почали возити до себе радянські рок-гурти. Це було таке завдання їхньої „партії” – стратегія на державному рівні. У зв’язку з падінням берлінського муру таким чином вони створювали контакти між Східною та Західною Європою на культурному рівні.

Я граю на бояні, а у французів це є дуже модним і популярним. „ВВ” там класно сприймалося публікою. Була хороша кон’юнктура та перспективи. З нами там довго та плідно працювала одна агенція, з якою ми зробили низку турів.

А взагалі ми не марили Францією. Я навіть Мопасана не читав перед переїздом. Нас просто почали запрошувати – один раз, другий… І ми вирішили залишитися там. Хоча нам було, що втрачати. Це для нас була катастрофа. Ціле життя відбулося тут. А потім ми все кидаємо і їдемо. Рішення було дуже важко прийняти.

Переїзд у Францію для мене, радянського хлопця, це була шокова терапія. Спочатку ти це не сприймаєш. Треба в’їхати в їх фішки – що це таке – їхнє суспільство.

- Але у Франції ви здійснили „мрію радянського чоловіка” – одружилися з француженкою. Українець та француженка – чи можливе таке поєднання?

Можливе! Тому що француженки – це такі досить жорсткі жінки. А українські чоловіки –м’які. Тому ця пара як раз нормально існує. Наприклад, я вважаю, що менш можлива пара між росіянином і француженкою. Росіяни вони жорсткіші. І з француженками вони не зживуться. А французькі чоловіки досить м’які, як правило. Українські чоловіки по характеру ще м’якіші ніж французи. Хоча українці і більш маскулінніші в фізичному плані. Тому, я думаю, французькі жінки з задоволенням обирають чоловіків українців. Але тепер я розумію, що для нас, для українців вони не достатньо жіночі – француженки. Все ж таки в них там сучасний жорсткий світ – і вони виборюють собі місце під сонцем. Вони з часом втратили те, що нам досі показують в фільмах. Француженка, яка вся так „ах, на небесах” – це картинка, яка дуже рідко зустрічається в житті. Це скоріше у нас такі персонажі є. 

- Чому ви розсталися зі своєю французькою дружиною?

Кажуть же, що бувають важкі періоди в спільному житті – це 3, 7 років. Ми як раз в 7 років не витримали. Після розриву з Марі, яка була також і адміністратором гурту ВВ згорнулося і приватне, і професійне життя. Ми повертаємося назад в Україну. В принципі, це мені не притаманно – рубити з маху. Це рідко відбувається. Щоб все перекреслити і почати знову все по новому. Це було дуже важко.

- Але з вашого медіа-образу складається враження, що ви людина досить категорична та рішуча.

В мене просто мабуть є якийсь юнацький максималізм. Але в цьому максималізмі є результативність. Ти йдеш до результату найвищого ґатунку – довго, але приходиш. Замість того, щоб задовольнятися напів-фабрикатами. Може іноді я занадто імпульсивний.

Я собі уявляю якийсь ідеальний варіант того, чого я прагну. Ясна річ, що ідеального варіанту ніколи не можна досягнути. І тут можливо в мене не достатньо якоїсь гнучкості. Мені складно адаптувати мету, до якої я прагну під конкретні обставини. Мені треба так – і все, я йду.

Коли ти з кимось працюєш, і тобі пропонують неякісний результат, який зазвичай може проконати в іншому проекті. Я такий результат не пропускаю. І тоді люди ображаються. Але, якщо людина орієнтована на якісний результат – тоді все ок.

- Як складалися ваші стосунки з залежностями – алкоголем, наркотиками, сигаретами. Чому ви стали одним з підписантів „Маніфесту українців проти куріння ”?

Наркотики – зло. Щодо алкоголю – то це, нажаль, частина сучасного суспільства. Головне – не мати залежності. Зазвичай я випиваю келих пива і почуваю себе класно. З курінням складніше, бо воно затягує непомітно, але міцно. Я курив в 22-24 роки та кинув. Не з першої спроби. Тут, як і взагалі в житті, головне прийняти рішення - і рано чи пізно все відбудеться. Допомагає метод відкриття в своїй голові „карної справи ” зі збором „улік” проти. Взагалі, куріння – це такий індикатор, який показує наскільки людина може бути вільною. Адже більшість курців хочуть кинути. Життя складається з того, що комусь вдається бути вільним – робити те, що він хоче, а комусь не вдається. Курці навіть мають плюс – вони можуть випробувати свій характер і відчути себе людиною, яка здатна сама керувати своїм життям.

- Ви повертаєтеся в Україну в 1997 р. і відразу випускаєте ефектний кліп на пісню „Весна”, яка стає суперхітом, „ВВ” швидко стає популярним гуртом...

Ми заробили у Франції гроші – тисяч десять доларів. На ті часи то були шалені гроші. Це дало нам можливість стартувати. В основному ми вклалися в альбом, а також в кліпи. Це було стратегічно важливим. Робота зі звуком, концертними агенціями, робота з пресою. Тоді ж шоу-бізнесу не існувало. Ми приїжджаємо в Україну, залишаючись альтернативним колективом, і ми робимо прорив. Робимо кліпи – навіть у попси ще таких кліпів не було. „Весна” – попала в десяточку. Другий кліп „Любов” – ми потрапили пальцем в небо, бо це був занадто мистецький для України та Росії, ми переборщили. На сьогодні стартувати таким кліпом нормально, а тоді ні.

- Це досвід Франції допоміг вам так швидко покорити Україну?

Не було задачі „покоряти ” когось, наче індійців. Просто важливо було співати і донести якусь інформацію, яку ми отримали в Європі.

В кліпі «Весна» я одягнутий в спортивки з чотирма смужками, кльош, гольф, шапочка з бумбоном, нафарбовані нігті, зелений боян – це був „супер-гламур” та „турбо-мода”. Навіть за паризьким ґатунком. Це те, що французи називають „дозьем дегре”, по нашому, прикол.

А до сих пір деякі сприймають нас: „о, жлоби в спортивках приїхали ”. Настільки рівень плінтусовий - люди не розуміють. Але це не „лоховський” прикол. Скажімо, нас досить довго сприймали і сприймають, як такий собі „рок Сердючки”, такий „рок-лошняк”. Межі чіткої наче і не видно – її треба відчувати. Бо це зовсім різні речі. Свого часу можливо публіка чекала, що ми підемо вбік „рок Сердючки”. Існують колективи „Лєнінград”, „Ляпіс Трубецькой”, група „Тік”, група „Жуки”. Такий „Развєрні боян сєло” формат. Цей елемент у нас теж присутній. Але я бачу село в першу чергу не як „золоті зуби – п’яна харя – гуляй губернія ”. Для мене село – це пласт культури, сільські люди – це носії давньої-давньої традиції. Саме в селі збереглося звертання на „Ви”. Та ж сама вишивка, якщо її пізнавати - це малюнки майа – стільки змістів можна знайти.

- У вас тоді наприкінці 90-х було розуміння, що ви стали, можливо, першою в історії України справжньою зіркою маскультури?

Ну, як… Ми чуємо компліменти, ось класна музика. Але стримує те, що ми ніколи не були на офіціозі сприйняті на 100% в Україні. Ми на «Євробачення» потрапити не можемо ніяк. Ми ніколи не були в рейтингу. Якщо якийсь рейтинг на М1 чи МTV ми на перші місця ніколи не можемо попасти. І це стримуючий фактор, тому, що це постійно якась недореалізованість.

- Але недореалізованість це ж добре для творчої людини!

Ні, це не добре. Це значить, що Україна якоюсь частиною сприймає такий колектив, а якоюсь частиною не сприймає. Я вважаю, що це така інформація для мене на майбутнє, як вирішити питання, щоб ВВ сприймалося однозначно всіма українцями. Щоб не було занадто, ну, якоїсь альтернативщини.., щоб було нормальне сприйняття.

- Ваші хіти кінця 90-х, такі як „Осінь”, „Юра”, „Таємні сфери” зараз досить рідко лунають по радіо, вони невідомі молоді. Чи нема ідеї якось дати їм другу молодість?

Ну, тут може бути єдине рішення, якщо я відкрию своє радіо. А таких планів нема, бо це для мене не підйомна задача. Але іншого виходу я не бачу. Тут є протиріччя – ВВ скрізь запрошують, суперпопулярний колектив. А коли приходиш на радіо – кажуть у вас матеріал – „не формат”. Це означає, що те, що крутиться по радіо – це неформат для суспільства. І треба відкрити радіо, яке буде форматом для суспільства. Парадокс в тому, що більшість українських радіостанцій крутять ту музику, яку більшість українців вважають поганою. Може бути - це просто непрофесійне радіо.

- Але ж це ринок. Ми не можемо його звинувачувати...

Не погоджуюся. Наприклад, ми приходимо в супермаркет. Я хочу купляти яблука, які вирощені в Україні, які дешеві, смачні, які мають вітаміни. Але мені пропонують яблука, які завозить супермаркет з закордону. І в мене немає виходу. Ринок формується пропозицією. І все. Ми купляємо те, що пропонується. Ми не можемо купити те, що не пропонується. Це великий міф. Продається, те що зручно продавати.

- Ви змінили музичний ринок в Україні. Отже ви на вірному шляху?..

Звичайно, але поки що я на шляху антагонізму. А я антагонізму не люблю. Не хочу бути в антагонізмі з тими самим радіо і телебаченням. Я хочу, щоб я їх поважав, а вони мене. А зараз - ми всі не поважаємо телебачення, тому, що вони всі крутять лайно. А вони нас не поважають за те, що ми їх не поважаємо.

- Але ви взяли участь у проекті „Танці з зірками”. Лунала ваша музика, ви стали ближче до людей. Отже не все так погано!

Я не кажу, що все погано. Як раз метою участі у проекті „Танці з зірками” було показати, що антагонізму немає. Все може бути розумно, все можна зробити і показати. І все може бути на конкурентній основі. Але вже йти до мобільного оператора і домовлятися за смс-ки я вже не можу. Це вже „не моє ноу-хау”.

- Проект „Танці з зірками” у якому брали участь, вас потряс?

Потряс. Чесно кажучи я пожалкував, що взяв участь у «Танцях з зірками». Це було складно. В таких проектах є щось негуманне. Негуманне ставлення до учасників змагань. Там є такі принизливі моменти. Основний „цимус” цієї передачі – ось вони всі зірки, їх всіх гамузом скинути в одне відро і там принизили частину з них. Хтось перемагає, хтось вилітає. Фізично – це важко. І морально – важко. Плюс є ще і такий момент «А судьи кто?». Коли ти стоїш, як учень, і стоять люди, які, можливо, не зовсім розуміються, що ти показав і вони виносять своє резюме. Це було не дуже приємно.

- Ви переживали програш в фіналі Подкопаєвій?

Маніпулювання з смс – це неприємно. Як я розумію виграш Діми Білана на «Євробаченні» минулого року - це та сама технологія. Просто купуються телефони, сідає офіс і наярює смс-ки.

- Ви творча людина, а з іншого боку сім’янин. Як ви поєднуєте прагнення до свободи митця і виконання родинних обов’язків?

Як і будь-якої людини є потреба внутрішньої свободи, а є якісь обов’язки перед іншими, перед рідними, якісь стосунки певні. Якісь умови співіснування. І розумно поєднувати це - це нормальні абсолютно речі. З цього і складається життя.


- Цього року ви багато разів виступали в Москві – і в клубах і на великих майданчиках. Як вам там виступалося?

В Москві – як в Москві. Ми там граємо вже 20 років. З одного боку все змінилося. А з іншого – все те ж саме. Тисячі людей біля Кремля співають „Весна прийде” – приємно.. Зараз феномен ВВ в Москві те, що російська рок музика з якихось причин втратила енергію. Просто навіть по костюмам видно – музиканти всі в чорному вдягнуті, всі в сірому, печальні тексти, така печаль. А у нас такий імідж південних темпераментних чуваків. І воно так і є. Ми приїжджаємо – зіграли, порвали і пішли, всі – „що це було?”. Клуби забиті, де ми виступаємо. Нас люблять запрошувати в клуби, бо постійно збирається публіка. Москві тут треба віддати належне - рок-афіша в Москві дуже потужна і серйозна. Стільки рок концертів цікавих! У Києві, в порівнянні з Москвою, в цьому питанні – болото. У нас жодного рок-клубу нормального нема. Хоча самої цікавої музики у нас набагато більше ніж в Москві, але її нема де грати. Я не знаю, чому кияни не зроблять нормальні майданчики. Адже рок-музиканту потрібні клуби, де публіка за квитки приходить.

- Ви спробували себе як актора – роль Вакули у мюзиклі „Вечора на хуторі близь Диканьки”, одного разу ви грали в театрі, де ставилася Наталка Полтавка у вашому музичному аранжуванні, озвучили мультфільм „Карлсон”. Ви реалізували себе як актор?

Мені б хотілося займатися кіно більше... На жаль, кіноіндустрія вона недостатньо часто звертається до музикантів. Я б хотів ще парочку фільмів подивитися з Мадонною в головній ролі, чи з Бйорк, наприклад, чи з тією ж Ані Лорак. А Мадонні, я б взагалі порадив музикою не займатися – а займатися кіно, бо в неї це краще виходить... Поки моя найбільша роль це Вакула. Це було 3-4 знімальних дні. А так зазвичай за 1 день все знімається. Останній фільм, який знімали в Росії – „День радіо” – взагалі зайняло 1,5 години часу. І все – дуже швидко. А хочеться попрацювати над роллю – зробити дублі.

- Ви виступили режисером кліпу вашої нової пісні „Ладо”. Що це вийшла за робота?


Я тут був як режисер, як сценарист, як актор, а потім і монтажем займався. Це маленький кінопроект і, коли ти в усіх іпостасях береш участь – це дуже сильно. Це твоя дитина, за яку ти повністю відповідаєш. Вийшов такий кліп-казка - „В гостях у казки”. Героїня сидить чекає принца на березі моря. Боротьба зі злом. На коні – лицар. Я хотів передати атмосферу казкового лицарства. На сьогодні у нас в піснях – зникла лірика, з’явився - неоромантизм. Просто романтика – лєрмантивщина, олександро-гринщина така.

Зірки про куріння

Руслана

співачка

Руслана співачка «Куріння це є гріх, і це навіть не обговорюється. Це є гріх щодо себе, ти своє здоров’я підриваєш сам. Куріння забирає в нас енергію, яка мала би піти на інші, більш якісні речі... ... докладніше

Олексій Матіас

співак

Олексій Матіас співак «Я вважаю куріння слабкістю людини. Тобі постійно потрібно купувати сигарети, і думати про це. Це вже займає якусь частину у твоєму житті, і це ще негативно відбивається на твоєму... докладніше