4116 грудня 2012 року набув чинності Закон України № 4844, який повністю звільнив приміщення закладів ресторанного господарства від куріння тютюнових виробів, електронних сигарет і кальянів. До річниці дії «бездимного Закону», Центр регіонального представництва «Життя» та Коаліція «За вільну від тютюнового диму Україну» у партнерстві з Асоціацією замовників та виробників соціальної реклами, презентували оновлену соціальну рекламну кампанію: постери для метро-лайтів «Дякую, що не курите».
«Обличчям» цьогорічної соціальної кампанії стала Марічка Падалко – відома українська телеведуча та активна учасниця антитютюнових проектів. Далі – коментар «з перших вуст»:
“Моя подяка перш за все стосується тих, хто курить – регулярно, багато і, донедавна, всюди! Майже рік тому, коли закон про заборону куріння в громадських місцях, зокрема, в кафе і ресторанах, набув чинності, на вулиці було так само зимно. Виходити на холод перекурити було незвично, а іноді навіть образливо. Тоді, здавалося, що це свято лише на вулиці некурців. Але ви так мужньо адаптувалися, що потім навіть почали обурюватися на фейсбуці (моя колега Наталка Пісня) про давно забутий тютюновий сморід, коли потрапили до московських барів.
Я не закликаю людей кидати палити, оскільки сама не маю подібного досвіду. Сьогодні в Україні найкраще подібний месидж доносить Наталка Могилевська – колись переконаний і безжалісний курець, яка вже рік живе без тютюну. Я лише закликаю поважати право інших не дихати тютюном.
Найголовніше, на мою думку, що відбулося за останні роки, це те, що завдяки зусиллям Коаліція “За вільну від тютюнового диму Україну” і всім нам, в Україні не лише змінився закон, але й соціальні норми. Якщо на самому початку свого материнства майже 7 років тому, я ненавиділа походи на дитячий майданчик саме через необхідність звертатися до людей із проханням там не курити, то зараз, принаймні, там де я гуляю всі ці роки, вже не часто зустрінеш охочих затягнутися на майданчику при дітях.
Кафе “Coffee-Time” по вул. Воровського, де було зроблено це фото для соціальної реклами, колись слугувало мені місцем втечі, або “виїзним” офісом, коли діти були дуже маленькі і коли, окрім телевізійних зйомок, я майже нікуди не відлучалася далеко від дому. Навіть після перебування у залі для некурців, від мене потім – через волосся і одяг – завжди тхнуло тютюном. Не скажу, що цей заклад адаптувався до нових норм легко і одразу, але тепер там не лише нарешті бездимне повітря, а й дитяче меню. Єдиний недолік – відвідувачів стало більше, і стіл біля розетки для комп’ютера не завжди вільний :)).
Друзі, велике вам всім спасибі з ще один маленький крок до цивілізації!”
Марічка Падалко